Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2017 року Справа № 916/2135/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О.,суддівДанилової М.В., Сибіги О.М.розглянувши касаційну скаргупершого заступника військового прокурора Південного регіону Українина постановуОдеського апеляційного господарського суду від 25.01.2017у справі№ 916/2135/16 Господарського суду Одеської областіза позовомЗаступника військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі: 1.Міністерства оборони України; 2.Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одесидо1. Одеської міської ради 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Аль-Карім" провизнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди землі

за участю представників сторін від:

прокуратури: Яговдік С.М. (посв. № 029909),

позивача-1: Рудник Ю.М. (дов. від 26.12.2016)

Представники позивача-2, відповідачів -1, 2 в судове засідання не з'явились, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Заступник військового прокурора Одеського гарнізону, в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси звернувся з позовом до Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬ-КАРІМ", яким просив визнати незаконним та скасувати рішення Одеської міської ради від 17.12.2013 №4424-VI "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання товариству з обмеженою відповідальністю "AЛЬ-KAPIM" в оренду земельної ділянки загальною площею 0,4130 га, за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна, 29 для подальшого проектування та будівництва багатоповерхового житлового комплексу з підземним паркінгом та адміністративними приміщеннями"; визнати недійсним з моменту укладення договір оренди землі від 21.01.2014, укладений між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "AЛЬ-KAPIM" щодо земельної ділянки, площею 4130 кв.м., що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна, 29. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюване рішення Одеської міської ради прийнято з перевищенням повноважень, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель оборони, а рішення про зміну її цільового призначення не приймалось, згода Міністерства оборони України на її вилучення не надавалась. При цьому прокурор посилався на приписи статей 21, 203, 215, 393 Цивільного кодексу України, статей 19, 77, 92, 116, 140, 141, 149, 152, 155 Земельного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.10.2016, ухваленим суддею Демешин О.А., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення суд виходив з того, що прийняте відповідачем рішення №4424-VI від 17.12.2013 є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, яке вичерпало свою дію внаслідок його виконання, тому скасування такого акту не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки. Окрім цього, оскільки вимога прокурора про визнання договору оренди землі недійсним є похідними від вимог про визнання незаконним прийнятого відповідачем рішення, то вона також залишена судом першої інстанції без задоволення. При цьому суд керувався приписами статей 12, 92, 122, 124 Земельного кодексу України, статей 10, 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Одеський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Головея В.М. - головуючого, Колоколова С.І., Савицького Я.Ф., постановою від 25.01.2017 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, перший заступник військового прокурора Південного регіону України звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує на неврахування судами вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", Земельного кодексу УРСР 1922 року (який регулював земельні відносини на час прийняття рішення про відновлення прав землекористування Одеського військового округу у 1951 році), чинного Земельного кодексу України. Крім цього, скаржник вважає, що Одеська міська рада перевищила межі власних повноважень під час ухвалення спірного рішення 17.12.2013, оскільки державна реєстрація прав територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради на спірну земельну ділянку була здійснена лише 15.01.2014.

Ухвалою від 27.03.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Швеця В.О., суддів - Данилової М.В., Корсака В.А., касаційну скаргу першого заступника військового прокурора Південного регіону України прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 06.04.2017.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 05.04.2017 № 08.03-04/1323, у зв'язку з направленням судді Корсака В.А. для участі у тестуванні в рамках конкурсу до Верховного суду, призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у судовій справі Господарського суду Одеської області №916/2135/16.

Згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 05.04.2017 у справі №916/2135/16 сформовано склад колегії суддів: Швець В.О. - головуючий, Данилова М.В., Сибіга О.М.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Вищий господарський суд України, заслухавши суддю Швеця В.О., пояснення представників прокуратури та позивача-1, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що предметом спору у даній справі є вимоги заступника військового прокурора Одеського гарнізону, заявлені в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси до Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬ-КАРІМ" про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради від 17.12.2013 №4424-VI "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання товариству з обмеженою відповідальністю "AЛЬ-KAPIM" в оренду земельної ділянки загальною площею 0,4130 га, за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна, 29 для подальшого проектування та будівництва багатоповерхового житлового комплексу з підземним паркінгом та адміністративними приміщеннями". Також прокурор просив визнати недійсним з моменту укладення договір оренди землі від 21.01.2014, укладений між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "AЛЬ-KAPIM" щодо земельної ділянки, площею 4130 кв.м., що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна, 29. Відповідно до приписів статті 13 Конституції України землі є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Статтею 65 Земельного кодексу України встановлено, що землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом. За змістом статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" та статті 77 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття спірного рішення ради) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Згідно зі статтею 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття спірного рішення ради) до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі оборони. Відповідно до частини 2 статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування. Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України. За приписами наведеної норми, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 29.05.1951 № 27 "Про відновлення прав землекористування, а також прав на будівлі, відведені у довоєнний та повоєнний період для потреб Одеського військового округу" було поновлено право землекористування Одеського військового округу на земельні ділянки, відведені для потреб Одеського військового округу у довоєнний період. На підставі вказаного рішення на земельних ділянках, зокрема, на земельній ділянці, що розташована за адресою м. Одеса, вул. Асташкіна, 29 дислокується військове містечко № 21. Водночас оспорюваним рішенням Одеської міської ради від 17.12.2013 №4424-VI Товариству з обмеженою відповідальністю "AЛЬ-KAPIM" було надано в оренду земельну ділянку загальною площею 0,4130 га, за адресою: м. Одеса, вул. Асташкіна, 29 для подальшого проектування та будівництва багатоповерхового житлового комплексу з підземним паркінгом та адміністративними приміщеннями. Відмовляючи у позові суди дійшли до висновку про те, що позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право - ґрунтується на правовстановлюючих документах. Окрім цього, суди виходили з обставин відсутності проведення позивачем-1 реєстрації права постійного користування спірною земельною ділянкою. Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що у даній справі предметом позову крім оскарження відповідного рішення ради є позовні вимоги і про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди землі від 21.01.2014, який відповідачами було укладено на виконання спірного рішення ради. Суди попередніх інстанцій не врахували позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 911/3396/14, в якій зазначено, що самостійний позов про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок дійсно не виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обов'язки сторін таких правовідносин (у зв'язку з тим, що дія цих ненормативних актів вичерпується фактом їх виконання), що однак не виключає можливості оскарження зазначених актів у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих оскаржуваних актів. Окрім цього, визначальним у правовідносинах із надання земельної ділянки в оренду є наявність повноважень на розпорядження земельною ділянкою, що реалізуються шляхом прийняття відповідного рішення органу, яке є необхідною умовою для укладення договору оренди земельної ділянки. Здійснюючи судовий розгляд справи, суди не дослідили обставин належності спірної земельної ділянки, на час прийняття Одеською міською радою оспорюваного рішення від 17.12.2013 №4424-VI, до земель комунальної власності із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку. До того ж, як убачається з матеріалів справи, державна реєстрація прав територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради на спірну земельну ділянку була здійснена лише 15.01.2014, тобто пізніше ніш прийнято спірне рішення від 17.12.2013 №4424-VI. Водночас обмежившись посиланням на відсутність проведення позивачем-1 реєстрації права постійного користування спірною земельною ділянкою, суди не надали належної оцінки доводам прокурора щодо розташування на спірній земельній ділянці нерухомого майна - військового містечка № 21, яке є державною власністю (має статус військового майна) та перебуває на обліку і балансі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси. Між тим, судами попередніх інстанцій не досліджувались обставин щодо прийняття уповноваженим органом рішення про відмову від цього нерухомого майна, так і від земельної ділянки, на якій воно розташовано, дотримання порядку зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, а відтак і правомірність розпорядження нею Одеською міською радою шляхом надання в оренду відповідачу-2. На дослідженні зазначених обставин прокурор наголошував упродовж усього розгляду спору, проте, ці доводи у повному обсязі судами не оцінювалися. У розумінні приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Отже, суд повинний навести зміст усіх заперечень та викласти обставини, з огляду на які ці заперечення не взято до уваги, адже викладення у судовому акті лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності сторін. Разом з тим, згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності, а тому господарський суд забезпечує сторонам умови для встановлення фактичних обставин справи та оцінює кожний доказ окремо, а всі докази в сукупності, що відображується в судовому рішенні. Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими господарському суду доказами. Принцип змагальності створює необхідні умови для реалізації прав сторін на повне та об'єктивне з'ясування обставин справи. Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, а тому ухвалені ними судові акти не можна вважати законними та обґрунтованими. За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин тощо. Судові рішення у справі наведеним вимогам не відповідають. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду Одеської області. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Першого заступника військового прокурора Південного регіону України задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 у справі №916/2135/16 Господарського суду Одеської області і рішення Господарського суду Одеської області від 20.10.2016 скасувати.

Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Одеської області.

Головуючий суддя: В. Швець

Судді: М. Данилова

О. Сибіга